Зініційований оточенням царівни Софії навесні 1687 р. Кримський похід завершився цілковитим крахом, а ще спричинив кардинальні зміни у вищому керівництві  Війська Запорізького – стрімке усунення від влади гетьмана Івана Самойловича.

25 липня 1687 р. під час повернення з походу, у військовому таборі на березі ріки Коломак обрали нового керманича Козацької держави.

Терміново скликана козацька рада відбувалася за присутності царських ратників, які тісним кільцем, «по шість осіб» у шеренгах, оточили місце проведення виборів. У таких умовах 48-річний генеральний осавул Іван Мазепа обійшов інших претендентів на булаву: генерального обозного Василя Дуніна-Борковського, Полтавського полковника Прокопа Левенця і досвідченого урядника Якова Лизогуба, який свого часу на Правобережжі займав найвищі чини, у томі числі виконував функції наказного гетьмана.

Отримавши булаву в таких специфічних умовах, І. Мазепа був змушений підписати традиційний для гетьманів другої половини ХVІІ ст. договір з царатом. Ця угода, що отримала назву «Коломацькі статті», утверджувала зміни у політичних стосунках на користь москви. Також новообраний керманич постав перед необхідністю вирішення низки проблем, найголовнішими серед яких були забезпечення непорушності влади гетьмана, сприяння соціальному, економічному та культурному розвитку суспільства, оборона держави від зовнішніх посягань та інші. І. Мазепа, досвідчений політик з чудовою освітою, дипломатичним хистом і знанням тогочасних європейських реалій, мав усі необхідні якості державника. Через два роки він зміг вибороти у царя нові угоди з дещо кращими для України умовами.

З висоти погляду сучасного дослідника цей день 339 років тому ознаменував початок 22-річного періоду розвитку й піднесення на наших теренах. Іван Мазепа розбудовував господарське життя країни, її зовнішню торгівлю, просував економічний і військовий вплив Гетьманщини у північне Причорномор’я та на Правобережну Україну. Культура, освіта і архітектура пережили у цей час розквіт, відомий як "мазепинське бароко".

Але найважливішим було прагнення гетьмана здобути максимум політичних прав для свої держави, зробити її незалежною від сусідів. Його вибір розірвати політичні стосунки з московією був продиктований особистою мужністю. Вірність Вітчизні Іван Мазепа виявив у вірності та служінні її устрою, ідеалам, правам та вольностям Війська Запорозького.