Опрацьовуючи матеріали про перебування Лесі Українки на святі відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві у 1903 році, натрапила на цікаві спогади Василя Сімовича про перебіг свята, та участь Лесі Українки у цих урочистостях, які молодша сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова назвала “абсолютно правдивими, які так яскраво виявляють образ Лесі Українки, так вірно передають обставини і факти її життя”.

У майбутньому відомий мовознавець, видавець, член Наукового Товариства імені Т. Шевченка, був запрошений на свято як представник студентства, що гуртувалось навкруг товариства “Січ”. Ще під час навчання в університеті він долучився до національно-культурного життя Буковини, познайомився з О. Кобилянською, М. Лисенком, Л. Українкою. Отже, на урочистостях в Полтаві вони зустрілись як добрі приятелі, хоча опинились вони в різних колах: В. Сімович належав до числа бунтівної “рухівської” молоді, поетеса переважно перебувала в товаристві відомих письменників.

Наводжу цікаві рядки, що зберегла пам’ять В. Сімовича: “На святі відкриття ми стояли одне побіч одного під пам’ятником, продершися щасливо крізь ланцюг із поліції, зроблений довкола пам’ятника (помогло моє становище “делегата”)… Я весь час її підтримував рукою, бо ж хоч італійське Сан-Ремо за зиму й весну підкріпило було трохи її здоровля, то сил у неї для того, щоб витримати всі недогоди, зв'язані зі святом не було: вона була якась мовчазна, на обличчі відбивалась велика втома.” Надовго запам'яталась молодому студенту опіка письменниці над ним у Полтаві, їхня остання зустріч під час колективного фотографування наприкінці свята.

Хотілося б дещо нагадати про автора цих цікавих свідчень.
Василь Іванович Сімович народився 9 березня 1880 р. в Гадинківцях на Тернопільщині у родині вчителя. Після закінчення Станіславської класичної гімназії навчався на філософському факультеті Чернівецького університету, був найкращим учнем Степана Смаль-Стоцького. По закінченню навчального закладу отримав спеціальність з української, слов’янської та класичної філології. Викладав у Чернівецькій вчительській семінарії. У 1913 році здобув науковий ступінь доктора філософських наук.

Одним з напрямків його діяльності була видавнича справа. Протягом 1920-1923 рр. видав перший повний народний “Кобзар” Т. Шевченка, також твори Ю. Федьковича, П. Мирного, І. Тобілевича, І. Нечуя-Левицького та ін.. українських письменників.
З 1923 р. В. Сімович – обіймає посаду професора української і слов’янської філології Українського Високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі, а у 1920-1930 рр. обирався ректором цього вузу.

У 1933 році вчений переїхав до Львова, Де обіймав посаду редактора видань товариства “Просвіта”, брав найактивнішу участь у випуску першої “Української Загальної Енциклопедії”. До тридцятих роковин відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві написав спогади “Тридцять років відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903-1933)”

Важливою сторінкою його громадської діяльності була організація культурно-освітнього життя полонених українців у таборах Австрії та Німеччини у 1914-1918 рр.
Помер вчений, громадський діяч 13 березня 1944 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.