Писати про Емму Андієвську — це як намагатися описати океан: вона одночасно письменниця і поетка, художниця і філософиня, яка створила власну художню реальність. Вона — постать, яка не вкладається в жодні звичні рамки. Видатна українка, яка десятиліттями залишається однією з найяскравіших представниць українського модернізму та сюрреалізму, попри те, що більшу частину свого життя проживає за кордоном.
Її творчість — це не просто література чи живопис, це ціла філософська система, яку мисткиня називає «Круглим світом». Головна ідея Андієвської полягає в тому, що все у Всесвіті взаємопов'язане. Людина не є центром світу, а лише його частиною. У її «Круглому світі» немає лінійного часу — минуле, теперішнє і майбутнє існують одночасно. Це простір, де добро перемагає не через силу, а через вищу доцільність і гармонію.
Народилася Емма Андієвська 19 березня 1931 року в Донецьку (тодішньому Сталіно) в російськомовній родині. Її мати навіть вважала, що українська мова — «для селян». Через хворобливість дитини та політичні обставини родина переїхала до Вишгорода. Саме там у віці 6 років, вперше почувши українську мову, дівчинка настільки захопилася її звучанням, що свідомо вирішила розмовляти лише нею. Це був справжній акт внутрішньої свободи, який вона пронесла крізь усе життя в еміграції.

Вона вчила літературну українську самотужки, за словниками та книжками, живучи в середовищі, де панувала російська, а згодом — німецька чи англійська. Для неї мова стала інструментом інтелектуального спротиву. Мисткиня прагнула довести всьому світові, що українською можна писати найскладніші сюрреалістичні твори на рівні зі світовим авангардом.

Коли у 2011 році Емма Андієвська приїжджала до Донецька, на зустрічі з шанувальниками вона спілкувалася виключно українською. Організатори застерігали її, мовляв, присутні можуть не зрозуміти. Проте вона звернулася до зали: «Вибачте, але говоритиму тільки українською мовою. Бо такої зневаги до державної мови в Україні не можу знести! Якби я була в Росії, то й розмовляла б російською, а тут — українською. Якщо хто не розуміє — готова синхронно перекладати». І що ж? Усі все добре зрозуміли. У цьому і полягає один з її життєвих принципів: «Навіть якщо на всьому білому світі буду одна українкою, все одно зроблю собі Україну!».

Протягом майже 40 років Емма Андієвська працювала диктором та редактором на «Радіо Свобода» у Мюнхені. Її голос був добре знайомий багатьом українцям, які потайки слухали «заборонені» передачі в радянські часи. Він був «містком», який єднав вільну думку Заходу з окупованою Україною.
Літературний стиль Андієвської — це виклик читачеві. Вона створила тисячі сонетів, де класична форма поєднується з несподіваними образами. Її романи, як-от «Роман про людське призначення» або «Герострати», — це багатошарові полотна, де реальність переплітається з містикою. Навіть у дитячих творах (наприклад, «Казка про яян») вона підіймає глибокі питання людського егоїзму та духовної свободи.
Як художниця вона створила понад 17 000 картин. Її полотна легко впізнати за яскравими кольорами та чудернацькими істотами — «дзиґами». Вона працює інтенсивно, іноді по 18 годин на добу, без ескізів, довіряючи «внутрішньому оку».

У 2018 році мисткиня була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка — логічне визнання її колосального внеску в нашу культуру.
Творчість Емми Андієвської — це найкращі ліки проти сірості. Вона вчить нас бути вільними й бачити дива у звичайних речах. «Я все життя роблю те, що хочу, і ніколи не роблю того, чого не хочу», — цей принцип мисткині є найкращим резюме її дивовижного життєвого шляху.
Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади до 95-річного ювілею пані Емми з вдячністю за її мужність бути собою, за кожне українське слово, пронесене крізь десятиліття, та за тисячі світів, які вона подарували людям.