Рік добігає кінця. Настала зима, проте снігу ще й не видно… А надворі — холоднеча. Хочеться тепла: надягти щось гарне й водночас тепле. А цікаво, що ж одягали наші предки, коли приходила зима? Тож давайте зазирнемо на 150–200 років у минуле.
Бібліотека-філія №12 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, завершуючи свій етнопроєкт цього року «Немає переводу добрим звичаям народу», вирішила розповісти про зимовий одяг наших предків.

Найперше місце, безперечно, належить кожуху. Протягом століть він захищав українців від суворих морозів, уособлював щасливе життя в достатку, теплі та затишку, був символом плодючості й працьовитості. Недарма ж немовлят після народження загортали в кожух — аби росли здоровими та заможними.
Найчастіше кожухи були білими, іноді їх фарбували в червоний або чорний колір. Прикрашали вишивкою, аплікаціями, шнурами та вовняними китицями. Кожен декоративний елемент мав оберегове значення: підкови й зірки захищали від лихого ока та приваблювали удачу, квіти символізували здоров’я й молодість. Кожухи носили як чоловіки, так і жінки.

Чоловіки також одягали чумарки — довгий верхній одяг із рукавами, зазвичай білого, чорного або синього кольору. У повсякденні носили сіряки та свитки — переважно сірі, рідко прикрашені вишивкою (звідси й назва «сіряк»). На свята ж одягали сердаки — верхній одяг із валяного овечого сукна, щедро оздоблений шнурами та вишивкою. Виглядало це надзвичайно красиво! Згадаймо хоча б кінофільм «Ніч проти Різдва», де коваль Вакула носить білий святковий сердак.

Українське жіноцтво завжди було символом краси, і в зимовому вбранні наші жінки також не пасли задніх! За оздобленням і фасонами будь-яка одежина могла дати «фору» й закордонним модницям.
Для тепла — кожух, для буднів — свитка, а для свят існували особливі вбрання. Серед них шушун — широкий, халатоподібний одяг із домотканої тканини, зазвичай білого кольору. Юпка — коротка свита, щедро прикрашена китицями та вишивкою. А ще були кожушанки — короткі, до колін, кожушки зі стоячим коміром, обкладені хутром, з гарно вшитим станом і складками ззаду. Рукави, поли та низ оздоблювали дрібненьким сивим смушком. Особливо полюбляло кожушанки полтавське жіноцтво, називаючи їх «венгерками».

І насамкінець — на мою думку, найкрасивіший зимовий одяг наших прабабусь. Повірте, навіть сьогодні жодна жінка не відмовилася б від «швабика»! Це короткий кольоровий кожушок, обшитий смушками, розшитий нитками та прикрашений шнурочками. Куди тим сучасним «одяганкам»! У такому вбранні кожна жінка почувалася б справжньою красунею. А може, ще не все втрачено? Знайдуться майстри, пошиються кожушки — а ми ж «підтримаємо місцевого товаровиробника»!

У наступному році бібліотека-філія № 12 продовжить свій етнопроєкт і розповість нашим користувачам ще багато цікавого.
Зі святами всіх вітаємо! У Новому році бажаємо нових надій, сподівань і тепла — і в серцях, і в оселях.