130 років з дня народження Надії Суровцової — історикині з віденським дипломом, яка після трьох десятиліть радянських таборів повернулася до наукової роботи у скромній посаді співробітниці музею Шевченка

18 березня мине 130 років від дня народження Надії Суровцової — громадської діячки, історикині та колишньої політв'язня, чия доля віддзеркалює трагедію цілого покоління української інтелігенції.

Жінка зі ступенем доктора філософії Віденського університету — рівень визнання, який тоді мали одиниці українок — провела 30 років життя у радянських таборах. Після звільнення Суровцова не змогла повернутися до академічної кар'єри світового рівня. Натомість вона стала звичайним науковим співробітником Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві.

Надія Суровцова народилася 18 березня 1896 р. у Києві. Навчалася у Фундуклеївській та Уманській гімназіях; на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів Санкт-Петербурзького університету (навчання не завершила через революційні події).

З 1917 р. – співробітниця секретаріату МЗС УНР. 1918 р. у складі дипломатичної місії Директорії УНР виїхала за кордон. Протягом 1919–1925 рр. мешкала у Відні.

Закінчила філософський факультет Віденського університету. Захистила дисертацію «Богдан Хмельницький і ідея української державності», за що їй було присвоєно ступінь доктора філософії. 19 квітня 1925 повернулася до СРСР.

Працювала у Харкові (РАТАУ, Наркомат закордонних справ УСРР). 1927 р. – заарештована органами ГПУ СРСР як шпигунка (насправді за відмову співпрацювати з ГПУ). Покарання відбувала в таборах ГУЛАГу. Під час перебування в Архангельську одружилася з російським ессером Д. Олицьким. Звільнена 1954 р.

Після реабілітації мешкала в Умані. Решту життя присвятила громадській та літературній праці, написанню мемуарів. Померла у м. Умані.

Джерело