11 березня співробітники Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка провели для студентів кафедри технологій корекційної та інклюзивної освіти, логопедії та реабілітології Навчально-наукового інституту спеціальної та інклюзивної освіти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка лекцію з презентацією по творчості письменника, закцентувавши увагу на найбільш актуальному сьогодні питанні, а саме – на українській ідентичності Володимира Короленка, яка знайшла втілення в його художніх творах.
Життя і творчість Короленка припадає на колоніальний період в історії України, і він намагався протистояти російському колоніалізму усіма можливими засобами, насамперед – своїм талантом письменника.
За свої опозиційні погляди Короленко провів на засланні загалом шість років, три з яких – у Якутії. Але саме там – у далекому холодному Сибіру – він згадує Україну, і саме там народжуються задуми його найвідоміших творів.
Рівне, де пройшли гімназичні роки письменника, послугувало прообразом містечка Княже-Вено, де відбуваються події повісті «Діти підземелля».
З дитячих літ полюбивши українські пісні й вірші Шевченка, Короленко через усе життя проніс любов до великого Кобзаря. В «Історії мого сучасника» він згадує про своє юнацьке захоплення творами Шевченка («під впливом «Гайдамаків» Шевченка – романтизм старої України увірвався в мою душу, заполонивши її привидами минулого козацького життя») і загальне враження, яке Шевченко справив на молодь того часу: «Чи вірно я передаю його? Гадаю, вірно. Це була любов і захоплення...». Сам Короленко-гімназист теж залучав до читання віршів Шевченка інших юнаків.
У повісті «Без язика» письменник на прикладі села Лозищі Волинської губернії малює панорамну картину українського Полісся: історичне минуле – період українсько-польських воєн та часи гайдамаччини; знайомить читачів з традиціями, звичаями, особливостями побуту місцевого населення.
У повісті «Сліпий музикант» історія України постає в героїко-романтичному світлі. Пісня кучера Йохима про те, як на горі женці жнуть хліб, а під горою йде козацьке військо, викликає в пам’яті картини давно минулої старовини, про яку нагадують «високі могили-кургани, де лежать козацькі кості, де опівночі загоряються вогні, звідки чути ночами тяжкий стогін». Коли маленький Петрик, головний герой повісті, називає пісню «хлопською», його дядько заперечує: «Ех, малий! Це не хлопські пісні! Це пісні сильного, вільного народу. Твої діди по матері співали їх на степах понад Дніпром та понад Дунаєм, і на Чорному морі…».
В оповіданні «Ліс шумить» в образі романтичного героя – козака-бандуриста Опанаса, нащадка запорізьких козаків, теж відчувається вплив українського героїчного епосу.
Навіть у так званих «сибірських оповіданнях» Короленка теж присутня тема України. В оповіданні «Марусина заїмка» автор та його супутник серед якутських поселень раптом зустрічають українське обійстя, яке, як зазначає Короленко, неначе перенесло їх на Полтавщину чи Чернігівщину: «Перед нами лежав справжній, добре оброблений город. Високі грядки вже зеленіли бадиллям картоплі та кучерявими султанчиками моркви. Блідо-зелена капустяна розсада стирчала рядами в неглибоких лунках. По кілках завивався горох, у невеликому зрубі примітивного парника затишно зеленіли пагони огірків, мабуть ретельно оберігаємих від ранкових коротких, але різких заморозків. Неподалік колосилася нивка озимини. Але що найбільше здивувало нас, – це невеличка хатинка, що стояла посеред цього зачарованого куточка. Це була не юрта і не сибірський «амбар» з прямим зрубом та пласким земляним дахом, а справжня малоросійська хатка з солом'яною стріхою та ретельно обмазаними стінами.
– Гей, а хто тут у бога вірує? – крикнув мій супутник рідною мовою, якою, втім, не говорив при мені ще ні разу».
Цитати, наведені з творів письменника, найяскравіше засвідчують справжнє ставлення Короленка до України, її історії та культури, всупереч безпідставним звинуваченням, які, на жаль, і досі інколи звучать на його адресу.