Велике і величне свято Воскресіння Христового покликане дати надію на відродження вірянам усього світу, надихати на добро і нагадувати громадянам нашої держави про одвічні традиції українського народу. Вітальні листівки, у тому числі Великодні – це особливі мистецькі твори. Споглядаючи їх маємо змогу прослідкувати тенденції розвитку культурного життя нашої країни і української діаспори.

В оформленні Великодніх листівок початку – середини ХХ ст. зображення найрізноманітніших народних обрядів і атрибутів часто поєднували з державною символікою. Типовим для них є напис «Христос Воскрес – воскресне Україна» і образ козака, як уособлення народного героя-переможця.
Великодні листівки створювали відомі обдаровані митці нашої землі, чиїм талантам не судилося розкритися у повній мірі на Батьківщині. Часто у них різні долі, стилі і техніки творчого самовираження, але спільне одне – як справжні патріоти вони не мали можливості жити і творити за тоталітарного режиму в Україні.

Полтавець з Гадяччини, Микола Бутович, походив зі старовинної козацької родини, знаної ще у ХVІІ ст. Навчався у Петровському Полтавському кадетському корпусі, тож особисто знав засновника музею – викладача закладу Івана Павловського. Майстер книжкової ілюстрації та видатний карикатурист, ад'ютант штабу 1-ї козацької дивізії Армії УНР, пізніше – випускних мистецьких навчальних закладів у Празі, Берліні й Лейпциґу. Останні роки життя провів у США.

Микола Битинський – мистецтвознавець, художник, геральдист, а ще поет, прозаїк і публіцист. З 1919 р. перебував у лавах Армії УНР, де згодом став сотником. По тому був викладачем в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова у Празі. Під час Другої світової війни вступив до лав Карпатської Січ, а потім – на військову службу в штабі командувача УНА. 1950 р. емігрував до Канади, де займався викладацькою діяльністю.
Едвард Козак шістнадцятилітнім юнаком після проголошення ЗУНР вступив до лав Української Галицької армії. Пізніше навчався у Львові, а з 1930-х років ілюстрував гумористичну пресу, займався розписом церков, створював театральні декорації та костюми, писав картини, плакати, листівки. Нерідко висміював у своїх творах більшовицький режим, тож під час радянської окупації Західної України змушений був емігрувати до Польщі. З 1944 року очолював Українську спілку образотворчих мистців у таборах для переміщених осіб в Німеччині, пізніше у США. Займався ілюструванням видань, сам видавав журнал сатири та гумору «Лис Микита», щороку організовував власні виставки.

Петро Андрусів у ході воєнних дій Першої світової війни був розлучений з сім’єю і довгих три роки перебував у російських сиротинцях. Проте 1918р. завдяки своєму хисту до малювання зміг переїхати до Варшави, де здобув блискучу художню освіту. Потім – викладав у Галичині й Варшаві. Після війни емігрував до США, де займався викладацькою діяльністю, редагував журнали, працював креслярем-графіком, заснував допомоговий комітет «Самопоміч», який згодом переріс у фінансовий центр українців у США.

Інший львів’янин Святослав Гординський навчався малювати у рідному місті, а також у Берліні та в Парижі. З 1931 р. жив у Львові, де заснував Асоціацію незалежних українських митців. Виставлявся на міжнародних виставках. 1944 р. емігрував до Німеччини, а згодом до США. Там заснував Об'єднання Митців Українців в Америці, організував виставку українських митців і опублікував її каталог, створивши таким чином своєрідну енциклопедію українського малярства у Штатах. На початку 1990-х років відвідав незалежну Україну.