Неймовірно тепле й дивовижне наше українське слово «колиска»! Затишне, ніжне, лагідне… Воно, наче машина часу, переносить нас у світлу, охайну українську хату, де молода мама з любов’ю гойдає дитину.

Саме таку подорож у минуле української родини та її побуту запропонували працівники бібліотеки-філії №12 учням 4-го класу ЗОШ №20 в межах етнографічної подорожі «Колиска — символ української родини».

Бібліотекарі підготували макет української колиски та книжкову виставку «Душа народу — звичаї його». Діти дізналися про історію колиски, знання та вірування, пов’язані з нею, про матеріали, з яких її виготовляли, а також про обряди, що супроводжували народження маляти. До речі, заборонялося колисати порожню колиску — у неї клали часник, сухі запашні трави, лозу, нагрудний хрестик, ляльку-мотанку як обереги.

Під час заходу ми запропонували школярам уявити себе в ролі люблячої мами чи татуся — загорнути в пелюшку «ляльку-дитинку». Майже всі охоче взяли участь у грі, адже багато хто має молодших братиків чи сестричок. Особливо хвилювалися, щоб у «дитинки» не змерзли вушка☺️.
Потім усі із захопленням грали у нову цікаву народну гру «Заплети косу». Школярі розділилися на дві команди й з ентузіазмом змагалися, заплітаючи довгі шовкові коси.

Отже, наші маленькі гості зрозуміли: колиска — це не лише предмет побуту, а й символ безсмертя роду, якому «не буде переводу». Адже з колиски починається життя людини, а душа народу — у його звичаях.
Шануймо, бережімо, вивчаймо традиції нашого народу!