Коли автор завершує свої книги, вони немов оживають і продовжують існувати окремим життям. Кожне покоління читачів знаходить у них щось особливе, те, що хвилює їх найбільше.

Твори Олеся Гончара за життя автора видавали величезними тиражами, вони були відомі далеко за межами України, їх було перекладено на 67 мов світу.
Найвідоміші його романи – «Прапороносці», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон», «Берег любові», «Твоя зоря». Особливе місце займає роман «Собор», що був заборонений у радянські часи і вважається романом-застереженням.

Але мало хто знає, що Олесь Гончар писав й поетичні твори. Їх він писав на війні. У червні 1941 року Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт. Був тричі поранений. Один із осколків снаряду залишився в його нозі. Неодноразово знаходився під загрозою загибелі, але щоразу йому щастило врятуватися від майже неминучої смерті.

Незважаючи на заборону командування вести на передовій щоденники, Олесь Гончар занотовував свої фронтові враження. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник згодом назве «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».
Лише у 1985 році Гончар уклав із цих віршів збірку «Фронтові поезії», хоч і вважав їх недосконалими.

Але читаючи їх, розумієш, що у творчості письменника відправною точкою завжди була любов до всього живого, природнього, незабутнього.
Тому саме його вірш «Україні» бібліотекарка бібліотеки-філії №11 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ Світлана Городинська прочитала для участі у відеофлешмобі «Непроминальний Олесь Гончар» до 30-річчя з дня пам'яті письменника, що відбувся у липні. Ініціатором флешмобу виступила Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара.