Петро Розумний народився 7 березня 1926 р. у с. Пшеничне Солонянського району Дніпропетровської області. Помер 19 березня 2013 р. в Івано-Франківську. Був учителем, дисидентом, виготовляв і поширював самвидав, став членом Українська Гельсінкська група.

Його батько Павло Розумний, селянин, у 1932 р. був засуджений на 10 років каторги за «невиконання хлібопоставок» і загинув у 1933 р. на будівництві каналу москва–Волга. У 1942 р. Петра Розумного примусово вивезли до Німеччини, де він працював на мідноливарному заводі. У 1945 р. був звільнений американськими військами та мобілізований до Радянської армії.

У 1952 р. закінчив Дніпропетровський інститут іноземних мов і працював учителем англійської мови на Тернопільщині. У 1961 р. КДБ провів у нього обшуки й заарештував, але через шість днів звільнив. Працюючи вчителем, Розумний поширював самвидав, зокрема твори українських поетів і працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а також розповідав учням про замовчуваних українських діячів.
Через тиск влади залишив педагогічну роботу й працював будівельником та кочегаром. У 1969 р. КДБ знову провів обшук і допити у справі Івана Сокульського.

З 1974 р. жив в Івано-Франківську, працював на залізниці та в обласній філармонії. У 1977 р. знову зазнав обшуків і допитів. У 1978 р. вступив до Української Гельсінкської групи й повернувся до рідного села.

У жовтні 1979 р. був заарештований за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї та засуджений до трьох років ув’язнення. Покарання відбував у таборах і на примусових роботах.

Після звільнення жив у с. Пшеничне. У 1988 р. підписав звернення про відновлення діяльності Української Гельсінкської групи. Згодом став одним із засновників Української Гельсінкської спілки та активним діячем українського політичного руху, працював у структурах Української республіканської партії.